Поради дітям від захисника
Порада 1:

Стежте за своїм здоров’ям! Твоє здоров’я – найголовніший скарб для України!

Порада 2:

Гігієна та фізичні вправи – запорука гарного самопочуття! Проведи для дорослих розминку на 10-15 хвилин, як на уроці фізкультури!

Порада 3:

Спитай у батьків, чим допомогти та яку користь ти можеш принести зараз для родини.

Порада 4:

Вибери собі Героя! Записуй, скільки ворогів він знищив, розповідай дорослим!

Порада 5:

Будь уважним! Не чіпай незнайомі предмети на вулиці. Особливо іграшки та гаджети!

Порада 6:

Навчання – твоя найбільша допомога! Читай твори Т. Шевченка, Л. Українки, І. Франка та інших українських письменників. Вивчай напам’ять вірші про нашу Україну.

Порада 7:

Разом зі своїм документом завжди тримай при собі листок з ім’ям, прізвищем і номерами телефонів рідних.

Як говорити з дітьми про війну?

Як підтримати та заспокоїти дитину під час війни

ЯК ДІТИ РІЗНОГО ВІКУ РЕАГУЮТЬ НА СТРЕС ТА СПРИЙМАЮТЬ КРИЗОВУ СИТУАЦІЮ

Діти 0-3 років: у цьому віці діти відчувають дратівливість, плачуть, можуть проявляти надокучливу або агресивну поведінку та бояться незрозумілих звуків, криків, різких рухів і потребують фізичної близькості батьків. Тому їм насамперед потрібно забезпечити присутність батьків та їхній тактильний контакт.

Діти 4-6 років: часто відчувають безпорадність та безсилля, страх розлуки, у своїх іграх можуть відбивати аспекти ситуації, відмовлятися визнавати ситуацію та заглиблюватися в себе й не бажати спілкуватися з однолітками та дорослими. Вони потребують насамперед безпеки, тому батькам слід заспокоїти дитину, що і вона, і самі батьки в безпеці.

Діти 7-10 років: можуть відчувати провину, неспроможність, злість, фантазії, в яких дитина бачить себе “рятувальником”, “зацикленість” на подробицях події. Дитина боїться втратити звичне та боїться смерті, досить добре розуміє загрозу, може переживати страх і думає про майбутнє. Тому батькам потрібно обговорювати з дитиною події та переживання і забезпечити їй безпеку та звичний спосіб життя (ігри, спілкування з друзями тощо).

Діти 11-13 років: відчувають дратівливість, страх, депресію, можуть поводитися агресивно та не приймати правила. Вони бояться втратити життя, близьких, будинок, звичний спосіб життя. У цьому віці діти розуміють, що відбувається, прогнозують майбутнє, але мінімальний власний досвід викликає тривожність. Батькам можна відкрито говорити про свої переживання, страхи та допомагати дітям відтворювати соціальні зв’язки. 

Діти 14-18 років: проявляють небезпечну поведінку, можливі спроби самогубства, реакції, що нагадують реакції дорослих. Бояться втратити себе, своє місце, життя, близьких. Можуть радикально сприймати ситуацію, адже підліток тільки стає на ноги, а звичний світ зруйнувався. У цьому віці дорослим важливо не заохочувати підлітка брати на себе роль дорослого. З підлітком слід ділитися досвідом, розмовляти, допомагати знизити емоційне напруження, дати можливість бути природним зі своїми переживаннями. 

Психологи звертають увагу, що практично у всіх дітей, особливо молодших, зараз спостерігається певний регрес – діти капризують, не виконують домовленості, втрачають деякі навички. Це абсолютно нормально, й у цій ситуації батькам не треба лякатися такої поведінки дітей. Перш за все дорослим потрібно забезпечити “завдання виживання” – заспокоїти дитину тощо. При нормалізації умов можна буде працювати над відновленням, а дещо повернеться саме собою.

Виховуємо хлопчиків, виховуємо дівчаток
(психолого-педагогічні рекомендації гендерного виховання) 

• Ніколи не забувайте, що перед вами не просто дитина, а хлопчик чи дівчинка з властивими їм особливостями сприйняття, мислення, емоцій. Виховувати, навчати і навіть любити їх треба по-різному. Але обов’язково — сильно.
• Ніколи не порівнюйте хлопчиків та дівчаток, не ставте одних за приклад іншим: вони різні, навіть за біологічним віком — дівчатка звичайно старші від своїх ровесників-хлопчиків.
• Не забувайте, що хлопчики і дівчатка по-різному бачать, чують, відчувають дотик,по-різному сприймають простір і орієнтуються в ньому, а головне — по-різному осмислюють усе, з чим стикаються у цьому світі. І вже, звичайно, не так, як ми дорослі.
• Пам’ятайте: коли жінка навчає та виховує хлопчиків, їй мало знадобиться свій дитячий досвід. Порівнювати себе у дитинстві з ними — неправильно і морально.

Дорослі, якщо у вас проблема у спілкуванні з дитиною, якщо ви не розумієте один одного, не поспішайте звинувачувати в цьому її.

• Не перестарайтеся, вимагаючи від хлопчиків акуратності і старанності у виконанні вашого завдання.
• Намагайтеся, даючи завдання хлопчикам у дитячому садку, в школі, так і в побуті, включати в них момент пошуку, що потребує кмітливості. Не треба заздалегідь розповідати і показувати, що і як робити. Варто підштовхнути дитину до того, щоб вона сама знайшла принцип розв’язання, нехай навіть припустившись помилок.
• З дівчатками, якщо їм важко, треба разом, до початку роботи, розібрати принцип виконання завдання, що і як треба зробити. Водночас їх треба поступово вчити діяти самостійно, а не тільки за заздалегідь відомими схемами, підштовхувати до пошуку власних варіантів розв’язку незнайомих, нетипових задач.
• Не забувайте не тільки розповідати, а й показувати. Особливо це важливо для хлопчиків.
• Ніколи не лайте дитину образливими словами за нездатність щось зрозуміти або зробити, дивлячись на неї з висоти власного авторитету. Це зараз вона знає і вміє гірше за вас. Настане час, і, принаймні, в якихось галузях, вона знатиме і вмітиме більше від вас. А якщо тоді вона повторить ті самі слова, що їй зараз ви? 

Пам’ятайте, що ми часто не дооцінюємо емоційну чутливість і тривожність хлопчиків.

• Якщо вам треба насварити дівчинку, не поспішайте висловлювати своє ставлення до неї — бурхлива емоційна реакція заважає їй зрозуміти, за що її лають. Спочатку з’ясуйте у чому її помилка.
• Сварячи хлопчика, викладіть коротко й точно, чим ви не задоволені, тому що він довго не зможе утримувати емоційне напруження. Його мозок ніби відключить слуховий канал, і дитина перестане вас слухати і чути.
• Перш ніж лаяти дитину за невміння, спробуйте з’ясувати природу труднощів.
• Знайте, що дівчатка можуть вередувати, здавалося б, без причини або без значного приводу через утому. Хлопчики в цьому випадку виснажуються інтелектуально. Дорікати їм за це не тільки марно, а й аморально.
• Майте на увазі, що дорослий, який лає дитину за те, що вона чогось не знає абр не вміє, подібний до лікаря, який лає людину за те що вона, захворіла.
• Постарайтеся, щоб головним для вас стало навіть не стільки навчити чогось, скільки зробити так, щоб дитина захотіла навчитися, не втратила інтересу до навчання, відчула смак до пізнання нового, невідомого не зрозумілого.

Пам’ятайте, що для дитини чогось не вміти, щось не знати — це нормальний стан речей. На те вона й дитина. Цим не можна дорікати. Соромно самовдоволено демонструвати перед дитиною свою перевагу в знаннях.

• Дитина не повинна панічно боятися помилитися. Неможливо навчитися чогось, не помиляючись. Намагайтеся не виробити в неї страху перед помилкою. Почуття страху — поганий порадник. Воно придушує ініціативу, бажання вчитися, та й просто радість життя і пізнання.
• Ви не ідеал, а значить, не зразок наслідування в усьому і завжди. Тому не змушуйте дитину бути схожою на вас.
• Визнайте за дитиною право на індивідуальність, право бути іншою.
• Для успішного навчання ми маємо перетворити свої вимоги на бажання дитини.
• Запам’ятайте: маленькі діти не бувають ледачими. «лінощі» дитини — сигнал не благополуччя у вашій педагогічній діяльності, в обраній вами методиці роботи з нею.
• Для грамотного розвитку потрібно, щоб дитина вчилася по-різному осмислювати навчальний матеріал (логічно, образно, інтуїтивно).

Ви повинні знати:

• З ким приятелює ваша дитина.
• Де проводить вільний час.
• Чи не пропускає занять в школі.
• В якому вигляді або стані повертається додому.

Карантин без стресу: поради батькам 

Консультація для батьків:

«Батьки‚ чи готові Ви іти до школи?»

Саме Ви маєте забезпечити своєму малюку найбільш сприятливі умови для розвитку і серйозно «працювати» в цьому напрямку, якомога частіше спілкуючись з дитиною. Чим раніше починається така взаємодія батьків з дітьми‚ тим краще‚ але хочемо зазначити: ніколи не пізно почати таку батьківську «роботу».

ПЕРЕГЛЯНУТИ

Безпека дітей в Інтернеті

 Поради психологів для батьків.
 Як навчити дитину успішно виконувати домашнє завдання ?

    Як допомогти дитині не просто виконати сьогоднішнє домашнє завдання, але і навчити її обходитися без нашої допомоги ?
    

 Комусь з дітей вистачить тиждень-другий, комусь – декілька місяців або ще більше. Але у будь-якому випадку у цьому процесі буде декілька етапів.
  

 Перший етап.  Ви якомога більше завдань виконуєте разом із дитиною. Прагнете зрозуміти, яких знань, навичок їй не вистачає, з’ясувати, чи немає у неї неправильних способів виконання, звичок у роботі. Допомагаєте позбутися недоліків і неправильних способів дії.
  

 Другий етап. Частину  роботи дитина виконує сама. Але ви повинні бути впевнені, що з цією частиною роботи вона впорається. Швидше за все, спочатку це буде дуже невелика частина, але дитині необхідно відчуття успіху. Оцініть з нею результат. Після кожної самостійно й успішно виконаної частини ставте який-небуть значок, на приклад знак оклику або задоволене личко. Через якийсь час ви разом з дитиною переконаєтеся, що правильно зроблена частина збільшується щодня. У разі невдачі спокійно розберіться, що є перешкодою. Навчіть дитину звертатися по допомогу у разі виникнення конкретних питань. Головним на цьому етапі має бути усвідомлення дитиною, що вона може працювати самостійно і впоратися зі своїми труднощами.
  

 Третій етап. Поступово самостійна робота розширюється до того, що дитина сама виконує усі уроки. Ваша підтримка на цьому етапі швидше психологічна. Ви знаходитесь неподалік, займаєтеся своїми справами. Але готові прийти на допомогу, якщо знадобиться. Перевіряйте зроблене. Сенс цього етапу в тому, аби дитина переконалася, що вона дуже багато може зробити сама, але ви завжди її підтримаєте.
  

 Четвертий етап. Дитина працює самостійно. Вона вже знає, скільки часу піде на те, або інше завдання і контролює себе за допомогою годинника, звичайного або пісочного. Ви в цей час можете бути відсутні удома, або знаходитися в іншій кімнаті. Сенс цього етапу у тому, що дитина прагне подолати всі труднощі сама. Відкладати до вашої появи можна тільки найважче. Ви перевіряєте зроблене. Це необхідно, поки остаточно не виробиться навичка самостійної  роботи. Ви вважаєте, що такий підхід займе у вас багато часу і сил? А хіба менше часу і емоцій ми витрачаємо на безплідну боротьбу («щоб сів, щоб почав, щоб не відволікався…») ?
Чого ж тоді вимагати від дитини, якщо ми самі не можемо організувати, спланувати свою допомогу їй ?

 Тож будьте гарним прикладом для вашої дитини і допоможіть їй!

Поради батькам майбутніх першокласників

“Скоро в школу”

- Наближається той день, коли ваш малюк вперше увійде в шкільний клас. І зараз ви хвилюєтеся: А чи готова моя дитина до школи? Як буде вчитися? Як їй  допомогти, якщо вона зустріне перші шкільні труднощі? Психолого-педагогічний феномен «готовність дитини до школи» складається з різних видів готовності: фізичної, особистісної, мотиваційно-вольової, інтелектуальної, спеціальної.

- З 6-7 років з дитиною відбуваються значні зміни – вона стрімко зростає, у неї починають випадати зуби, змінюється поведінка. Діти вже готові розширити своє коло спілкування, у них складається певний рівень домагань і навіть амбіцій. Головне – у них формується внутрішня готовність бути учнем: вони відчувають потребу в підпорядкуванні правилам і хочуть займатися суспільно значущою справою, користь якої визнається всіма дорослими.

- Сучасна спеціальна література дає нам безліч порад – як розвивати мовлення дитини, підготувати до навчання грамоті, рахунку, письма, як перевірити чи немає у неї порушень, що заважають навчанню і т.д. Доречним буде поговорити не стільки про інтелектуальну, скільки про психологічну готовність до школи, від якої залежить не тільки шкільні успіхи, але і самопочуття дитини. Всі ми хочемо, щоб наші діти росли здоровими і добре вчилися. Але чи завжди ми розуміємо, що багато в чому це залежить саме від настрою дитини.

- Рік за роком ми все більше переконуємося в тому, що багато дітей цілком могли б вчитися добре, а деякі-і дуже добре, якби … хотіли. Одні діти прямо говорять про своє небажання вчитися, інші відчувають незрозумілі для дорослих, а тим більше для них самих труднощі. Чи не судити і карати небажання, а зрозуміти його причини і допомогти дитині хотіти вчитися – ось найбільш ефективний шлях, хоча і вимагає від дорослого неабиякої допомоги.

- Не слід, однак, впадати і в іншу крайність, зображуючи школу місцем суцільних радощів та успіхів. Адже ми ще не знаємо, як піде у дитини навчання, як складуться відносини з однолітками і вчителями. Можливо, вони будуть не безхмарними. І тоді дитина, яка чекала від школи занадто багато приємного ризикує «зламатися» при перших труднощах шкільної реальності. 

- Отже, перше і основне: не спотворте віру дитини в себе як в майбутнього школяра ні страхом, ні полегшеними очікуваннями. Нехай вона увійде в школу як в нове, цікаве з вірою в свої можливості і готовністю випробувати себе.Шкільна готовність передбачає і готовність до більшої, ніж раніше, самостійності дитини, до співпраці дитини з чужими дорослими і однолітками без безпосередньої підтримки та захисту батьків.

Що ж повинна уміти дитина на 1 вересня?

- Вона повинна вміти доглядати за собою, самостійно роздягатися і одягатися. Дуже важливо привчати дитину до гігієни: не тільки до обов’язкових ранкових процедур, а й до того, що стежити за собою потрібно протягом усього дня. Навчіть малюка прибирати своє робоче місце, куточок, дбайливо ставитися до своїх речей. Крім того, дитина повинна добре розуміти, як потрібно і можна поводити себе з однолітками і як з дорослими. Дітям треба знати, як звернутися до вчителя, як відповісти на питання. Навчіть своїх дітей вітатися і прощатися, говорити “спасибі” і “будь ласка”.

- До цього часу школа не вимагає спеціальних умінь читати та писати. Для 1 класу норма рахунок в межах 10, поняття більше-менше, цього цілком достатньо. А ось знання про те, як виглядаємо ми, тварини, рослини – повинні бути обов’язково. Дуже часто з’ясовується, що першокласник не може розповісти про сім’ю, як слід пояснити не тільки де працюють батьки, а й як їх звуть.

- Шкільна готовність- це здатність не тільки до посидючої праці, але і до творчості. Дитячі саморобки цінні не тільки тим, що дитина їх змайструвала, а й тим, що вона знаходить для них різне застосування. Корисно звернути увагу і на те, як дитина реагує на похвалу і осуд, перемогу і поразку. При крайніх типах реакцій дитини на успіх і неуспіх треба спробувати їх врівноважити. 

- Розвиток дрібної моторики це один з найважливіших показників інтелектуальної готовності малюка до шкільного навчання.

Зазвичай, якщо у дитини добре розвинута дрібна моторика, вона завжди логічно міркує, в неї добре розвинута пам’ять, увага та зв’язна мова. Вчителі завжди відзначають, що першокласники дуже часто відчувають великі труднощі в опануванні навичок в письмі. Письмо – це складний навик, який включає виконання унікальних, координованих рухів руки. Отже техніка письма потребує сумісної злагодженої роботи м’язів кисті та всієї руки, а також розвиненого зорового сприйняття та довільної уваги.

- Тому дуже важливо розвивати механізми, які потім будуть необхідні для оволодіння письмом, створювати умови для постійного накопичення дитиною практичного та рухового розвитку і навичок ручної вмілості.

- Суттєво ускладнює процес засвоєння знань з навчання грамоти неправильна вимова звуків. В цьому випадку варто звернутися до логопеда. Чим раніше ви це зробите, тим ефективнішим буде результат. В ранньому віці діти краще піддаються корекції. 
Якщо ви будете дотримуватися вищевказаних побажань, то навчання вашої дитини буде більш успішним.